Переглядів: 186

Історична довідка

Історична-довідка Кумейки – село, центр сільської ради, розташовано за 50 км від

м. Черкаси та за 25 км від залізничної станції Корсунь.

Кумейківській сільській раді підпорядковано село Гута Межирицька.

Площа територіальних меж сільської ради складає 4734 га.

Населення становить 919 осіб.

Кумейки з трьох сторін оточені лісом, а з четвертої східної тягнеться рівнина. На полях є болота, так звані «борщівки». За легендою коло цих боліт колись козаки варили борщ, звідси й назва.

Першим директором Кумейківської 7-річної школи був Григорій Семенович Гончаренко.

Першим головою колгоспу був Микита Іванович Чорний. Григорій Іванович Іващенко з першого року колективізації – бригадир-полевод, Харитон Максимович Білик – бухгалтер, Іван Григорович Білик – коваль. У подальші роки керівниками колгоспу були: Стрюкачов, Терентій Савович Позіхайло, Дмитро Остапович Панченко, Іван Данилович Чорний, Григорій Григорович Кируха, Віктор Іванович Прокопенко, Микола Якович Білик, Віталій Карлович Мишко, Володимир Петрович Буслик.

Під час Великої Вітчизняної війни організовувались партизанські загони, учасниками яких були односельчани: Марко Наумович Прокопенко, Кирило Іванович Миколенко, Олександр Іванович Чорний, Явдоха Ничипорівна Прокопенко, яка носила партизанам їсти і загинула від рук фашистів.

Уродженець села Кузьма Павлович Нездолій був удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Після війни до села кавалерами ордена Червоної Зірки повернулися Яків Федорович Миколенко та Микола Петрович Рябчик. Яків Федорович Миколенко перший орден одержав у січні 1945 року за взяття міста Кенігсберг (нині Калінінград), другий одержав у квітні 1945 року за взяття порту Пілац на Балтійському морі. Крім цього ще має шість нагород, серед них : медаль «За бойові заслуги».

Микола Петрович Рябчик одержав орден Червоної Зірки за утримання висоти і відбиття трьох фашистських атак.

Петро Ничипорович Білик, уродженець села, повернувся в рідне село з такими нагородами: орденами Слави ІІ і ІІІ ступенів, медалями «За взяття Берліна» і « За відвагу» орденом Великої Вітчизняної війни І ступеня та багатьма іншими нагородами.

Андрій Єлисейович Дем’яненко проживає в селі з 1948 року і має такі нагороди: орден Великої Вітчизняної війни І ступеня, орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня , медаль «За бойові заслуги», медаль за оборону Кавказу», медаль «За перемогу над Німеччиною». Всього він має 13 нагород.

У колгоспному виробництві відзначилися такі колгоспники: Софія Іванівна Безугла, яка добивалася щорічно високих показників по настригу вовни. В 1959 році нагороджена орденом «Знак Пошани». У тому ж році, агроном колгоспу Іван Іванович Гребіник нагороджений медаллю «За трудову доблесть».

Іван Григорович Білик за сумлінну тридцятирічну працю в колгоспному виробництві нагороджений медаллю «За трудову доблесть» в 1945 році, орденом «Знак Пошани» в 1959 році.

Брати Панченки: Петро Лукович та Іван Лукович нагороджені орденами «Знак Пошани» за активну участь в освоєнні цілинних і перелогових земель, а Іван Миронович Панченко нагороджений тоді ж медаллю «За трудову доблесть».

Марія Прокопівна Панченко, завідуюча магазином «Продтовари» у 1970 році нагороджена медаллю «За доблесний труд», у 1981 році нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора.

Ніна Марківна Білик за високі досягнення праці в сільськогосподарському виробництві нагороджена в 1971 році орденом «Знак Пошани», а в 1973 році орденом Трудового Червоного Прапора.

У різні часи з 1950 року виконком Кумейківської сільської ради очолювали Данило Андрійович Скирда, Анатолій Романович Шепіль, Іван Данилович Чорний, Тетяна Іванівна Білик, Іван Макарович Миколенко.

З 2006 року на чергових виборах сільським головою обрано Віру Володимирівну Іващенко.

Батьки народної артистки України Ірини Білик теж родом з Кумейок.

Дата заснування села невідома, але за деякими даними Лаврентіївського літопису територія нинішнього села Кумейки була заселена полянами у УІІІ столітті.
Наприкінці Х століття, коли засновано Хрещатик, село Кумейки вже існувало. За легендою і з деяких джерел (Іпатіївський список) виникнення слова Кумейки пов’язане з хрещенням жителів Поросся.

В 1320 році село Кумейки зустрічається в списках сіл, що належать до Києва. А пізніше село Кумейки згадується не раз у складі сіл Черкаського староства.

У грудні 1637 року під Кумейками відбулася, одна з найзначніших і найтрагічніших, битва запорозьких козаків і повсталих селян під проводом гетьмана запорозького козацтва Павла Бута (Павлюка) та полковника війська запорозького Карпа Скидана проти польсько-шляхетського війська.

6 грудня, день святого Миколая, Павлюк рушив усією силою на польське військо. Козаки йшли табором, у шість рядів возів, попереду шість гармат, в середині дві, ззаду теж дві, а в середині табору десять тисяч повстанців, добре поділених на полки і сотні. Але перед розташуванням противника натрапили на болота, що, не вважаючи на такий пізній час , не замерзли добряче, тож мусили піти обходом, повз село Кумейки. Це був дуже незручний маневр – Павлюк відкривав ворогові свій слабко захищений бік. До того ж, як писав Потоцький, селяни з Кумейок підпалили село, сподіваючись погромити поляків, як ті будуть відступати. Але дим пішов на козацьке військо і недавав козакам роздивитись навколо себе. Раптовий напад польської кінноти, кілька разів повторений, зробив своє: було розірвано лінію возів козацьких. Кривава різня тривала до пізньої ночі. Втрати козаків були вражаючими. При реєстрації побитих у січі нарахували їх близько шести тисяч. Під вечір Павлюк зі Скиданом, прорвали кільце польського оточення і залишили табір, відступили до Мошен, до Боровиці, щоб далі організувати наново козацькі сили. Козацька старшина, щоб спасти свої голови, видала полякам Павлюка та його товаришів. Павлюка стратили, повстання було придушене. Та недаремною була та жертва полеглих героїв: повстання стало генеральною репетицією переможної національно-визвольної війни під проводом Б.Хмельницького.

В 1740 році Кумейки, разом з Мошнами належало Уршулі із Вишневецьких. Пізніше князям Любомирським, далі – Потьомкіну, а після його смерті перейшли до його родича Енгельгарда, згодом власницею стала його дочка Олександра Василівна Браницькі(за прізвищем чоловіка).З 1838 року село належало внуку Браницької графу Владиславу Браницькому. Після скасування кріпосного права за викупним договором жителі села придбали 429 десятин землі за 19298 рублів. Однак, землі були піщані, давали низькі врожаї, тому частина селян шукали заробітки на шахтах Донбасу та Криворіжжя.

У 1885 році в приміщенні сільської управи відкрито церковно-приходську школу, яку відвідувало 30-35 учнів. Учителем був старий відставний дяк. Після його смерті дітей навчала попівна Невласницька. Церковно-приходська школа існувала в Кумейках до 1917 року.

Перша семирічка була збудована в 1933-1934 роках. Це була найкрасивіша школа в Черкаському районі. Але її спалили в роки Великої вітчизняної війни фашисти. Тому учні змушені були навчатися в непристосованому приміщенні, так званому «Главсахарі». Після війни в селі Кумейки була лише початкова школа, а в середні та старші класи учні ходили в сусідні села Яснозір”я та Шелепухи.

Перше колективне господарство було створене в 1926 році.

Мирна праця людей була перервана нападом фашистської Німеччини. 390 жителів села пішли на війну, 211 з них не повернулися додому.

Великої шкоди завдали окупанти селу. Багато було зруйновано і пограбовано будинків, спалено тільки збудовану школу. Загинуло багато мирного населення та відправлено на каторгу до Німеччини. 5 лютого 1944 року село визволено від фашистів.

Швидкими темпами розпочалася відбудова і розвиток господарства та соціально-культурної сфери.

У 1951 році у селі було 700 господарств і проживало 1700 осіб.

В радянські часи на території села розміщувалась центральна садиба колгоспу «Нова зоря». На той час в селі працювала школа, дитячий садок, фельдшерсько-акушерський пункт, Будинок Культури, дві бібліотеки.

У селі Гута Межирицька нараховувалося 58 дворів, був колгосп ім. ХУІІ Партз’їзду, а в селі Слобода Мироновича – 40 дворів, там же існував колгосп ім. Ілліча.

Колгосп «Нова зоря» нагороджений двома дипломами ІІ ступеня і був учасником Всесоюзної виставки в Москві в 1959 році.

У 1977 році побудовано дитячий садок «Гайок», магазин споживчої кооперації, автобусну зупинку, ритуальну площадку. В селі Гута Межирицька споруджено магазин та фельдшерсько-акушерський пункт.

У 1986 році Чорнобильська аварія своїм чорним крилом зачепила і село Кумейки, яке відноситься до четвертої зони радіоекологічного контролю внаслідок аварії на ЧАЕС.

На початок 2008 року в селі Кумейки та Гута Межирицька проживає постійно 841 чоловік в 361 господарствах. В селі 26км доріг, в тому числі з твердим покриттям 15,2км. Село газифіковане та телефонізоване.

В 1782 році в Кумейках була побудована дерев’яна церква в ім’я Архистратига Михайла на місці старої, що була збудована ще в 1727 році.
До Кумейківського приходу причислялися ще два села: Гута з населенням 98 чол., та Миронівна з населенням 76 чоловік.

Нині на території села діє громада об’єднаної церкви християн віри євангельської (ОЦХВЄ). ЇЇ керівник – діякон Одарчук Віталій Миколайович. Мають приміщення під молитовню. Також діє українська православна церква Московського патріархату. Мають будинок під церкву.

Обеліск загиблим односельчанам був встановлений в 1968 році в честь 189 односельчан і воїнів Радянської Армії, загиблих в роки війни.
В 1994 році під час реконструкції пам”ятника на братській могилі воїнів і партизанів загиблих від рук фашистів, прізвища загиблих з обеліска «Слави» перенесені до пам”ятника загиблим односельчанам.

Також установлений пам’ятний знак хутору Гута Межирицька, спаленому в 1943 році, та пам’ятник загиблим воїнам десантникам на сільському кладовищі.